ВИШНЕВА ГІЛКА
Порожнє
гайдається крісло-гойдалка
помалу зупиняється у тиші
скільки годин у тижні?
Італо-французький ранок
пахне червоними трояндами
воркоче сірими та білими голубами
"вір, а потім зрозумієш" або
"займи та випий" -
дивлячись кому
Починається пізнього ранку
ціле літо півроку
(Закреслюю не ті слова)
Отираючи фланеллю з гітари пил
не думаю ні про що
Перелічую струни
згори донизу
Пахне здобою полудень
Горобці
громоздяться під кленом
шукаючи на поживу
Розлітаються
наполохані шматочком булки
Ховаються в кроні
але найсміливіші
скоро вертаються
потім -
по одному - інші
хмара притьмарює напівкиїв
Вишнева гілка з вишнями
Про що
не встигнути подумати,
поки
рвеш вишні?
Примариться
в заплющених очах
вишнева гілка
ще з вишнями -
про це вже певно
не встигнеш подумати
поки
рватимеш вишні.
Вкотре здається:
Загублене ще не все
Океан-прямокутник
Перепливаю на човні "Ра"
І не думаючи про плагіат
сплю і слухаю листопад
Негостинна весна
стане рідною через півроку
ще ріднішою через рік
потроху
призабудеш підробиці
крім
двох-однієї
це про неї
і не тільки про неї
у кватирки
прочинені цілодобово
лунатиме
далекий гуркіт
(невідомо що там гуркоче)
близьке лопотіння
випраної білизни
Із тиші тут
хоч коники ліпи
а хоч грифони
По вісім куль на ряд
висять плафони
трьома рядами
матово-бліді
Блищить підлога
і напоготові
стоять крилаті
та козлоголові
леви.
...після літа
тунель і дзеркало в кінці:
у плямах та у смужках світла
я з мухобійкою в руці
Собака собака
брязчить обірваним ланцюгом
власній тіні своїй навздогін
зникає назавжди
принаймні для мене
зникає
у чорній суцільній
незайманій ліхтарем
темряві чорній суцільній
собака собака
Стою на березі баюри
Дивлюсь як мерехтить
Трапляючи в різку блакить
Прожектора
Невпинно
Мокрий сніг
(вірші-мов латки
до лахміть душі
Невпинно
мокрий сніг вірші)
Мотори
гирчать в далечині
мовчить блакить
прожектора
світлішають простори
змерзають ноги
сніг собі летить.
Вже напевно добридень
Крізь пляшкове зелене скло
Лютий-місяць минаючи
йде навпростець у непам'ять
Обійшлося без ранку
Крізь подвійну фрамугу не чутно сліпого дощу
Сам осліпнеш дивись не дивись
То ж дивись досхочу
Поки сам не осліп
Раптом скинеться келія сну
На ясну анфіладу
Й по кожному йтиме вікну
Нескінчений рясний серіал.
Жовтими віями віє ліхтар,соловіє,
Ронить на груди голову довга вия,
З чорного неба
Янгол униз летить,
Спати вік ліхтаря того боронить,
Хмари повзуть зі сходу, за шаром шар,
Кроплять липневими краплями той ліхтар
Сторінки віконниць
Мабуть так
Перегорнуто
І вже не хата
А для себе ж домовина
Хміль
Зеленіє трохи винувато
Адже домовий
Іще живий
І нічого сказати крім віршів
оцих тому
що нікому сказати
хоча у роті гіркне присмак м'яти
і тьмяне блиск
начищених зубів
* * *
З поштової скриньки
сиплються до моїх
ніг пелюстки
яблуневого цвіту
Це дітлахи
тільки вони ж-бо вміють
так жартувати
А від кого ж це лист?
