6.01
Ніч на вікнах зоря
теплий кашель мороз
серце раде звіря
небо землю за трос
Сила свічок у сніг
біле віття цвіте
мчить не чуючи ніг
охоронець дітей
Закричало життя
дух збудив з снігу плоть
народилось Дитя
колядує Господь
* * *
Навшпиньки підійшовши до вікна
дивлюся, до вій смарагдових притуливши руку
на крик малечі.
Господи, помилуй, таке не напишуть в книжках,
не розкажуть знайомі за дешеву цигарку
Небо на землю лягло, прохромлене
острогами тисячі трав
і по ньому літає малеча.
І кричить одним ротом
спільним,
піднімає пилюку у небі
аж кипить біло кров.
З жахом віднявши руку,
затулившись полою
відбігаю зацьковано в сусідню кімнату
і в дверях вже, спокуса ж,
кидаю позад різко погляд.
Ой лихо, прихилившись спиною до шибки
у роті гризучи травинку
сміється сухо до мене Сонмейстер.
* * *
Як сніг упаде, запалають свічки
застогне в кишені мідяк
здалеку прийде, закувавши річки
закутаний в темряву дяк.
Змалює вуста нам, а очі замкне
на воду поставить перо
розкидає крам весь, купців розжене
у груди устромить ребро.
Змете з землі Змія, вогонь поведе
не чутиме наших подяк
на теплому дні у кишені знайде
замучений мною мідяк.
NOCTURNE
Ми ввійшли в дощ з старої брами
слова, цілунки, сміх, сто-грами
залишились позаду драми -
ноктюрновий travail
Лиш порух вуст, мов за сльзою,
ніч-дзиґа крутиться козою
і рейками, немов лозою
курликає трамвай.
ШАНСОНЕТКА ЛИСА
Руда барва, посміх іронічний
спрагла добрих діл моя душа
поклик Неба чую в крові вічний
то ж біжу до вашого коша
Тіштесь, я нудьгу вам розворушу
підніму ваш рід увесь з колін
заберусь в курник, щоб чиюсь душу
визволити звідти, де пан-тлін
Вдячній жертві поцілую дзьоба
Гей, гуляй, душа, в пташиний рай,
а тепер мені тікати треба,
вибрав собі гру, то в неї й грай.
Радість духу знищити не може
втома і уражена нога
все довкола таке гарне, гоже,
з неба барвами спускається дуга
Зупинюсь під оком мого неба
на галявині, усім уклін,
почекати може трохи треба
як собака вимовить: "Ось він!"